А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо.

Шана стрілецтву, Західноукраїнській Народній Республіці лунала серед вчителів та батьків ОЗ Сасівський НВК напередодні відзначення річниці листопадових подій 1918 року. Своєрідний пісенний гімн стрілецтву, як головній силі листопадового чину, склали заступники директора Золота Г.С. та Семків Н.М. при акомпоніматорській підтримці вчителя музики Стельмаховича Р.В. Історія стрілецьких звитяг, втрат, перемог, жури за Галичиною лилися із вуст ведучої та доповнювалися такими близькими душі пісенними рядками, які не залишали байдужими нікого. Франкове « Не пора», яке налаштувало всіх на патріотичну хвилю, змінилося «маршерують добровольці через Медев Теребеш». Бої на карпатських перевалах породили пісні високого духу, а перебування на берегах Золотої Липи налаштували на ліричний лад, на високі почуття до коханих «щебетушечок рум’яненьких». Майоріння синьо-жовтого знамена на львівській ратуші вказувало шлях на Київ. Сумували присутні, коли змучені боями вояки Української Галицької Армії, здебільшого колишні січові стрільці, переходили Збруч-річку і йшли на велику Україну. Тихо, а потім дедалі впевненіше присутні підспівували і сповнювалась зала піснями, які давно вже стали народними. Просвітницька година не залишила нікого байдужим , торкнулася тонких струн душі, сповнила оптимізмом і впевненістю.