Історія рідної школи

В усі часи тут була школа .

Шкільні будівлі, як і люди, мають свою історію: народжуються, живуть, творять, модернізуються, захищають, дають тепло, затишок, але незмінним залишається єдине – їх призначення служити людям.

Всіх , хто в’їжджає у Сасів, за якихось 300 метрів, у самому центрі села, на перехресті гамірливої Бродівської і затіненої зеленню Колтівської вулиць, вітає двоповерхова красуня - школа . Дивиться широко розплющеними очима, гостинно відчиняє двері будівля, якій минуло вже 90 років. Сасівчани люблять з гордістю говорити: « Тут завжди школа стояла». Далекого 1853 року стараннями священика Олександра Корчинського була заснована містечкова школа. Панство сасівське зібрало кошти і незабаром до школи пішли діти. Дані про цей факт знайдено у описі Jana Grzegorzewskiego « Sassow i jego okolice» на с.30-31, випущеного у Львові 1872 року. Школа була тривіальна і «systematisowana». Із 3111 чоловік населення у 1869 році в школі навчалися 77 хлопчиків і 64 дівчинки. Цікаво, що із єврейського кагалу навчалися переважно дівчата.

Старе приміщення школи не збереглося. Сасів пережив дві великі пожежі: від удару блискавки запалав 1887 року, коли поплавились дзвони церковні, і весною 1915 року, коли відступали із Галичини російські війська. Воєнне лихоліття , облаштування повоєнного світу, відсунули на задній план будівництво школи. Та все ж утвердження на західноукраїнських землях Польської держави супроводжувалося в Сасові будівництвом школи.

Велика, Г -подібна школа, зайняла по праву своє місце, у центрі. Південна частина( вул.Колтівська) – власне школа, західна (вул. Бродівська)– ратуша (осідок містечкової управи), постерунок (поліцейський відділок), саля (зала) для панствових зібрань . План –схему Сасова із школою маємо на рукотворній

карті –плані з пам’яті Jozefa Drzazga, колишнього жителя ( фото --  Сасів перед війною у 1939 році).

 Про тип школи у 30-х роках ХХ століття свідчить металева таблиця, де на червоному фоні білими буквами-кольори польського прапора, написано «PUBLICZNA SZKOLA POWSZECHNA W SASOWIE». У класах вчились хлопчики і дівчатка поляки, українці, євреї: Басі і Каролі, Івани і Юзі, Наумчики і Розочки уміщались у великих класах. На світлині ,люб’язно наданій вихідцями із Сасова у 2003році (с. Доманьово, РП) , маємо навчальний клас 1929 року( фото – klasa lekcyjna). Середина 30-х років – час розквіту польської школи у містечку. Будівлю поштукатурили, пофарбували меблі, виклали із голубого, білого кахелю пічки, оснастили приладдям для ручної праці. Світлини 1936, 1938 років, надані нащадками Кармазин Михайлини Миколаївни, є яскравим свідченням організації навчання у 30-х роках ХХ століття. Велика класна кімната, учнівські парти, таблиці на стіні, велика дерев’яна вішалка, яка ще збереглася і служить дальше за призначенням у іншій споруді( фото - клас у 1936 році, фото - клас у 1938 році).    Колишня учениця школи Дунайська Люба Михайлівна (1930 року народження) свідчить про те, що всі предмети викладались польською мовою. Один раз на тиждень був урок української мови, так званий ruski jezyk -“руський язик». Малі школярики дуже боялись вчительки пані Круліцької . Окрім навчальних предметів були уроки релігії. Пані Люба згадує,що греко-католицький священик о.Володимир Лиско вів катехизацію дітей при церкві Преображення.

Школа публічна в Сасові давала не тільки знання, а й готувала до дорослого життя. Вражає рушничок , на якому дівчатка вчились вишивати. На звичайному сірому домотканому полотні представлено всі знані на той час техніки вишивання: хрестиком, низинкою, настилом( фото - рушничок). Рушничкові скоро 80 років. А кольори ниток не зблякли, не втратили своєї свіжості. Хоча і побував рушничок на далекому Уралі, де його господиня відбувала покарання радянською владою. Зверніть увагу на орнаменти: традиційні геометричні галицькі із зелено-гарячою барвою; рослинні , наддніпрянські, в червоно-чорному забарвленні.

Хіба не заслуговує на увагу саморобна скатертина 14-ти річної дівчинки зроблена нею на уроках праці в Сасівській школі. Фабричне полотно і майстерність дитячих рук… ( фото  - скатертина)

Вересень 1939 року приніс в шкільне життя деякі зміни. Навчання велося українською мовою, вводилося вивчення російської мови. Уроки почали вести вчителі-українці, оскільки із падінням польської держави, вчителі-поляки покидали насиджені місця. Із теплотою згадують колишні вихованці школи уроки Володимири Лиско, дочки священика. Про Влодзю Лискову говорять із трепетом. Гарна, розумна, щиро віддана українській справі, а надто добра, як вчителька малих діточок. Про пані Володимиру Лиско-Купчик почерпнуто відомості із спогадів її доньки пані Лідії Купчик( розвідки і спогади у книзі «Роман Лиско. Блаженний слуга Божий та вірний син України», Львів,2009 рік; «Дзвони пам’яті», Львів, 2007 рік).

Нова влада посіяла сум’яття серед вчителів та учнів. Уявіть картину, яка постала 18 вересня 1939 року перед очима школярів: у лівому крилі будівлі, де була ратуша - розстріляно польських поліцейських і офіцерів, які здалися в полон Червоній Армії ( фото  - стаття «Mord w Sasowie»).  Напрацьований процес навчання зазнав змін у 1941 році, коли розпочалася радянсько-німецька війна. Усталений ритм життя змінився. Сасів, як містечко з третиною єврейського населення (із 2 ,5 тис.) – переживає час Шоа. Не стало єврейських дітлахів у класах. Українська школа, яку відновила німецька влада, не мала кадрів. І тому було вирішено взяти на посади кращих випускників Сасівської школи. Як свідчить Надія Кармазин (1932 року народження) , уже згадувана Любов Дунайська , у 1941-43 роках навчав їх пан Василь Кармазин (виходець із села Бір). Згодом до праці у 1943-45 роках, як вчительки початкових класів, були покликані Кармазин Михайлина і Березович Олена. Цікавий факт, що у початкових класах крім рідної мови і математики, праці, музики і малювання вчили історію, географію, німецьку мову. Причому предмети вели різні вчителі.

1944 рік приніс в життя школи зміни. Будівля школи встояла під час шалених боїв липня того року. Руйнуванню піддалося тільки ліве крило. А ,власне школа, стояла міцно, як і тоді, коли у 1941 р. на подвір’я костелу, за 20 метрів від школи, впала бомба, і коли у 1944 році , за 100 метрів- було знесено купол Преображенської церкви.

Коли Червона Армія ввійшла в село, 22.07.1944 р. , о 14.05 год ,будівля школи стала військовим штабом (піхотний полк 1027). У серпні- вересні приїхали вчителі зі Сходу. Серед них луганчанка Дуднікова Надія Іванівна, сумчанка Терещенко Віра Георгіївна. Вчитель Дуднікова залишила теплі спогади про учнів, яких навчала. Її любили і поважали, хоча і була совіткою, бо вміла математики добре навчити. Директором був Григорій Долгорук.

Навчальний процес був складний: не вистачало підручників, зошитів. Вчителі часто-густо виготовляли дидактичний матеріал на газетах. На них писали і конспекти, і агітки, і роздавальні картки. Діти зшивали картки з сірого обгорткового паперу і робили зошити, альбоми. Підручник був один на кілька осіб і передавався «із рук в руки». Олеський райвно 1945 року скеровував вчителів, які не мали педагогічної освіти – «тимчасових вчителів» ,на один місяць на «Вчительський курс» у Золочів. Подивіться на галицьку інтелігенцію, на тих, хто сіяв знання у юні душі в нелегкі тривожні часи . Ази педагогічної діяльності вони вже пройшли, тепер документально підтверджувалось їх право на працю.

Школа у 1945 року стала семирічною. Директором школи був Г. Долгорук, вчителі: Терещенко В.Г., Медяник М.Т.(вона ж і завуч), Субота О.І., Шаповалова. Працювали і місцеві: Кармазин М.М., Кармазин Я.А., Козій І.С. Цікавим є свідоцтво за 1946 рік: перелік предметів, вже суто радянський, підписи вчителів, а ще - Сасів записаний містечком.

У 1947 році школа стала середньою . Школу очолив Денисенко О.М. Перший випуск відбувся у 1950 році. 16 випускників отримали,як тоді називали, атестати зрілості.  Із усієї округи, за 15 км, ішли до школи учні, де давали глибокі і міцні знання. У колишній плебанії було відкрито пришкільний інтернат.

Вересневим днем 1953 року школа сповнилася новими дитячими голосами. У тій частині приміщення, де була ратуша , облаштовано дитячий будинок. 84 дітей, 1939-1945 років народження поповнили ряди сасівських школярів. Проіснував дитячий будинок при школі до вересня 1959 року.

Наприкінці 50-х школа стала політехнічною, трудовою. Значна увага приділялась виробничому навчанню, патріотичному (радянському) вихованню, фізкультурно-масовій роботі. Тоді директором був Озарків С.І.(з 1 вересня 1959 по 1 вересня1969 року).

З 1969 по 1992 рік школою керував Ярош І.І. Саме у ці роки школа славилась своєю виробничою бригадою, учгоспом, загоном операторів машинного доїння.

У 1987-88 роках відбулась реконструкція шкільної будівлі. Було добудовано спортивну залу та басейн.

Директором школи у часи незалежної України був Козачинський Б.М.( 01.07.1992- 13.11.2014року).У 1993 році у школі з’явились перші комп’ютери і обладнано цілий комп’ютерний клас. Стараннями директора було газифіковано школу,створено добрі умови для підвищення рівня знань учнів. Наприкінці 90-х школа була лідером серед сільських шкіл району за результатами учнівських олімпіад.

18 грудня 2013 року школу перетворено в Сасівський НВК «загальноосвітній навчальний заклад І- ІІІ ступенів- дошкільний навчальний заклад». З’явився новий структурний підрозділ. У дошкільну групу було зараховано 25 дітей 5-ти – 6-ти річного віку.

Новопризначеним директором у січні 2015 року став молодий, енергійний, новатор за покликанням, Попадюк І.Ф. Нестандартність у керівництві, створення інформаційно-технологічної навчально-матеріальної бази, згуртування колективу навколо впровадження в практику роботи новітніх освітніх технологій, пошук спонсорів, участь у мікропроектах, піклування про професійний ріст педагогів дали можливість реорганізувати школу у опорний освітній заклад із січня 2017 року.